Ітамеші: як японська кухня переосмислила італійську та стала топ-10 гастрономічних трендів

Ф’южн-кухня загалом продовжує набирати популярність, оскільки люди прагнуть нових смакових вражень, що вражають своєю незвичністю та водночас знайомістю. Ітамеші — один із таких напрямків, що поєднав в собі основу італійської кухні та японські продукти. З японської воно так і перекладається: «італійська їжа». Це повноцінний кулінарний напрямок, який вже визнано світовим трендом. Аналітична компанія IFF включила його до свого топ-10 кулінарних трендів 2026 року поряд з корейськими тако та афро-скандинавським ф’южном.

Зародження унікального напрямку

Зародження ітамеші пов’язують з кінцем 1980-х, епохою фінансового буму в Японії. Тоді в країні зростала кількість концептуальних ресторанів із західною кухнею. Спочатку була мода на французьку — але вона виявилася занадто складною і суворою для японського смаку. На зміну прийшла простіша і демократичніша італійська кухня: в ній було багато свіжих інгредієнтів, що ріднило її з японською.

Японські кухарі, багато з яких проходили навчання в Італії, почали експериментувати: брали класичні італійські рецепти та переосмислювали їх, додаючи типово японські продукти. Вперше як окремий напрямок ітамеші згадав японський журнал «Ханіко» у 1990 році. Але справжній розквіт стався пізніше — і зараз, у 2026-му, він переживає друге народження.

Суть поєднання західної та східної традицій

Суть ітамеші — не в механічному змішуванні інгредієнтів, а в гармонійному союзі двох кулінарних традицій. Італійські техніки зустрічаються з азійськими продуктами та смаками. При цьому напрямок не копіює класику — він пропонує новий, більш складний і багатошаровий смак.

Ітамеші — це не просто комбінація інгредієнтів чи технік, а злиття кулінарних традицій. Його особливість — гармонія між двома культурами, які глибоко поважають сезонність, майстерність та високу якість продуктів

Шеф Ванчай «Том» Інтавонг,

співвласник ресторану Miso Mozza у Провіденсі

Ключова сполучна нитка між двома кухнями — умамі («м’ясний» або «ситний» смак, який робить їжу глибшою та насиченішою; його часто описують як обволікаючий, довгий післясмак), той самий п’ятий смак, який об’єднує томати, пармезан, гриби, місо, морські водорості та соєвий соус. Саме умамі дозволяє двом таким різним традиціям звучати в унісон.

Що характерно для ітамеші:

• акцент на умамі через місо, дасі, соєвий або устричний соус, сушені гриби;
• використання традиційних японських інгредієнтів: пасти місо, шиїтаке, тофу, юдзу, васабі;
• замість пасти в класичних стравах (лазанья, спагеті болоньєзе) іноді подають рис;
• нестандартні поєднання: до піци чи пасти додають васабі, ікру тобіко, сире яйце;
• порційна подача в японській естетиці — «всього потроху», а не величезні порції.

Перетворення італійської класики на ітамеші

Італійська страва Що додали з японської кухні Що вийшло Карбонара Удон замість спагеті, яєчний жовток, бекон Удон-карбонара — в Японії вважається стравою, яку необхідно спробувати Курка пармезан Розсіл дасі, хрустка паніровка, чилі-хруст «Окінавський курячий пармезан» — з японським та італійським прапорцями на гарнірі Салат Цезар Заправка з юдзу-косе замість ворчестера Цезар з юдзу-косе — несподівана кисло-гостра нота Спагеті болоньєзе Місо замість частини томатів, вагю замість яловичини Карамелізована фрикаделька з вагю в соусі з червоного місо Піца Маргарита Унагі (вугор), кімчі, васабі-майонез Піца з вугром або піца з васабі-майонезом Лазанья Тофу замість рикоти, шиїтаке, місо в соус Лазанья з тофу та шиїтаке Паста з морськими їжаками Ментайко (ікра минтая) замість урані Ментайко-паста з тоннареллі, шисо та в’яленими томатами

Ітамеші — не просто тренд, а логічний розвиток кулінарних традицій, де дві культури замість «стирання» одна одної знаходять баланс. І схоже, що історія тільки починається.

Раніше писали про топ-10 японських десертів.

За матеріалами: www.gastronom.ru